У минулому столітті промислове сільське господарство здавалося панацеєю для швидко зростаючого світу. Синтетичні добрива, хімічні пестициди та гібриди зернових з високою врожайністю обіцяли скоротити число голодуючих, забезпечити продовольством зростаюче населення і стимулювати економічне процвітання. З 1960 по 2015 роки сільськогосподарське виробництво зросло більш ніж утричі, що забезпечило достатню кількість недорогого продовольства і сільськогосподарської сировини. Але не всі сподівання справдилися. Десятиліття промислового землеробства завдали важкий удар по навколишньому середовищу і викликали серйозні побоювання за виробництво продуктів харчування в майбутньому.
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП): «Ефективне сільське господарство – це не просто питання виробництва. Мова йде про екологічну стійкість, охорону здоров’я та економічну інтеграцію».
В Україні промислове сільське господарство ще й дотепер є державним пріоритетом у аграрній політиці. Представники крупного агробізнесу використовуючи свою політичну і економічну владу постійно нарощують площі сільськогосподарських угідь, обсяги монокультурного виробництва продукції рослинництва та індустріального тваринництва. Результатом такого типу господарювання є низка соціально-економічних та екологічних руйнівних наслідків довготривалого характеру, втрати від яких не співставні із короткотерміновими економічними вигодами. Тягар вирішення цих проблем лягає на плечі не тільки сучасників, а й багатьох наступних поколінь.
Українська мережа сільського розвитку повністю поділяє занепокоєння Програми ООН з навколишнього середовища щодо загроз сучасної практики промислового аграрного господарювання та наголошує на необхідності розробки Національної стратегії підтримки малого і середнього сімейного фермерства в Україні, як необхідної умови виконання Україною своїх зобов’язань щодо досягнення Цілей сталого розвитку до 2030р.